Нічний шторм

з рубрики / циклу «ПОЛИНЬ, ПОЛИНЬ, МОЯ ДУША»

Виходить з себе Тихий океан –

То місяць знову грається припливом.

Злобують хвилі в танці пустотливом

І стугонять у скелі, мов таран.

Зриває вітер з їх солоних глав,

Зірковим сяйвом злочені корони.

А бакена далекі передзвони

Благають, щоб юдолі край настав.

На пристані розгублені човни,

Сполохано гарцюють ніби коні.

Стриножені на якірнім припоні,

На волю рвуться, в океан вони.

Лиш буревісник, привидом в пітьмі,

Над бездною проноситься байдуже,

Та крачка в скелях голосисто туже,

Що у негоду діточки самі.

До ранку, ніби Вакх, злостивий шквал,

Терзатиме простори ці відкриті,

А на зорі потрапивши у сіті,

Завершить свій пекельний карнавал.