День учителя
Тебе вітає нині цілий світ
І бубонить щось про невтомну працю.
Поклав тобі до рук квітковий сніп
За всю твою жертовність і старанність.
Все, наче, правильно: ти – світоч, педагог,
Але чомусь смутні думки обсіли,
Що це суспільство завжди, бачить Бог,
Тебе сприймало залишково-сіро.
Знов вчителі? Ну що їм вже не так?
Працюй півдня, а потім – вільна птиця.
Відпустка влітку. Ось, тримай п’ятак
І на державу пальцями не тицяй.
Ти толерантно ждеш. Ти їм змовчиш,
Про те, що в школі лиш чотири учні,
Та ти їх вчиш, щодня терпляче вчиш,
Скидаючи невігластва онучі.
Змовчиш, що твій вгодований сусід
Тебе сприймає кимось неуспішним:
- Працюєш в школі? Звідти йдуть усі!
Ну й нетямуща, чесне слово, смішно!
Ти не згадаєш їм пліток сухар.
Що в колективі – люди випадкові,
Та й ті за трохи більший денний харч
Покинуть працю з радістю готові.
А діти? Як без тебе їм рости?
Вони в долонях Майстра – добра глина.
Коли ж збагнуть, що завтрашні мости
Державі зводять справжні Сухомлинські?