До Осені
Ну, що ж, заходь. Бо ти вже господиня.
Оце наш сад. Тут льох. Отам комора.
Збираєш, лущиш і трясеш щоднини,
А очі ніколи звести угору.
Поглянь навколо: це твої маєтки,
Твій посаг гарбузово-картопляний.
Тобі так вправно вивести вдається
Зелені застарілі літні плями.
То сушиш клапті вицвілих городів,
А то полощеш мжичкою навколо –
Не байдикуєш. Ти з такого роду,
Де все ведеться - зріє плід і колос.
Невістка гожа: мудра та вродлива.
Та вже спочинь, бо світить місяць віком.
Нарешті тихо-тихо і щасливо
Засни в обіймах свого чоловіка.
