Несказанне

По божому велiнню стрiлись ми, 

Очима ти сказав менi: – Кохаю… 

Холоднi брили довгої зими 

Розтанули в травневому розмаю. 

Пора для нас настала золота, 

I розлучитись нам обом несила. 

Сказали про любов мої уста, 

Відповідали очi твої: – Мила... 

Здавався нам легким тернистий шлях, 

Хоч бiльше лiт ставало за плечима. 

Мене з малими дiтьми на руках 

Мадонною ти називав очима. 

Жорстокий час… Літа, немов у сні, 

Вже по коханню поминки справляють, 

А зеленавi очi мовчазнi 

До іншої натхненно промовляють. 

Як спраглий змучено ковтка води, 

Все ж погляду твого чекаю всюди. 

Та просять рiднi очi: – Вiдiйди... 

Несказане хай несказанним буде.