Безлюдний острів спаленої мрії –
Ним переймався в часах син святий Марії.
Обранив розпачі тужавий суму погляд…
З небес обламаних здаровує лиш спогад.
Пуститись вплав за зорями у обрій –
Як смерть віддати у невчас обіймам кобри.
Між дрожі кадри, увесь фільм життями
Кричить – рятуй… - В німому русі жах устами.
Безлюдний острів – попіл, згарище притону,
Пірнають ввись думки… - знов корчаться від скону.
Дорога в житі, на обіч – лиш Україна,
Як море полум’я, з’їдає нас провина.
