Прилипле листя, що усілося на брук,
Немов ханжить теплом побитих на слизь рук.
Блондинки тільки? Ні, брюнеток попу
Теж гладить встелена доріжка у Європу.
Диктує доля, а не ми їй, епіграми,
Ми лише потім мат повторимо устами.
Такі ось шанси, чи стежиночки, чи шлях.
І що поробиш, що в кінці там завжди – ”БАХ”.