Тарас Іванів
Вдівайся, доле, у броньовану шинель
Заради знади вічної любови.
Ти чуєш – бавить вухо менестрель
Мелодію, угідну влади псови.
Тобі ж шукати правди чистих нот,
Світами музики, що блудом сновигає.
Впізнати чисту між перлинами підлот,
Живу, єдину, в якій серце промовляє.
Пройнятись тут подобою небес,
Цуратись розкоші, що падає задарма.
Десь менестрелить пісеньку казений пес,
Дверей в’язниці скрип очікує недарма.
07.11.2011 19:22 Оля Стасюк |
 Гарно, мелодійно... Але вкінці - як завжди- пес, в"язниця... Тюремна меланхолія... |
07.11.2011 17:40 © ... |
Знали б Ви, скільки здоров`я забирає розкіш за дарма!!! А коли уже його забрала( здоров`я), сміється з тебе - мов попробуй, втримай. |
07.11.2011 12:06 Тетяна Чорновіл => © |
 Болючий до трагічного вірш! Поки ще серце промовляє, нехай не здається... |
07.11.2011 11:29 Каранда Галина => © |
 де це Ви таку бачили? як задарма, то хай би падала, а то ж чимось та доведеться платити. а задарма тільки пес менестрелить, та ще ми на Порталі)))) |