Життя повільно, як величний корабель,
Під оркестралі ломиться до порту.
Берег обіймами стискає – край пустель,
Місця усміхнені привітом злому чорту.
Приперся врешт, спустився блудний син,
Слово із уст гойднулось в павутиння.
В запліччі корчиться від сміху стаж провин,
Що аж змордавилась обличчя харя синя.
Це ж треба було між віками тяж трясти,
Човном гойдатись між каміння річкового,
Щоб взнати правди гнилу суть, і тут клясти –
Весь шлях в позадді – очі в дупу колового!!!