Ну скільки ж витримаєш уставань з нічого,
Рази скалічений між надцяти одного,
Як вибраного, бо завжди іти
Штовхають сила, ну і впертість доброти.
На плитах мармуру, аж заздрісно, усмішки.
Чи такий задум, що лиш там без жур доріжки
Летять по березі між плесами морів –
У ніжних тропіках квітучий сад і спів…
Сп’янило марево, нуда з’ятрила душу,
Зірвався сон у дебрі прірви, в гнилу сушу.
Колючі сонячні скалки – від них сльоза…
Кому цікаво це? – це осінь, що прийшла.
