12.11.2011 17:08

-

402

3 | 3

 © Оля Стасюк

Прощання

з рубрики / циклу «Перші болючі почуття»

Знов у скронях – хвилини, хвилини 

Б’ють іще мало зоряних літ. 

Ти так просто узяв і покинув  

Безпорадно мій внутрішній світ. 

Ти награвсь почуттями, як кішка, 

І пішов... Й залишив тільки біль... 

Ще увечері так тишком-нишком 

Слід останній змела заметіль. 

І усмішка, що сяяла сонцем, 

Уп’ялася враз в пам’ять навік. 

Почуття були цвітом в долонці –  

Раз – й зів’яли. Бо вийшов вже вік... 

І душа розбивалась до болі 

Об гранітне каміння розлук, 

Наче пташка без пісні й без волі, 

У судомах закоханих мук. 

Враз стріпнулась – і впала безсило, 

Лиш, мов імпульси, шов тілом щем. 

Бо того, кого вірно любила, 

Загубила під синім дощем..