Небажана гостя...
У гості приходять лиш вперті думки,
Самотність покличе в цей вечір до танцю,
Зовешся без імені зараз – НІКИМ,
Живеш в світі смутку спустошеним серцем.
Чекаєш дзвінка, та мовчить «Київстар»,
У дзеркалі тільки - застигла гримаса,
Тікаєш від страху, щоденних примар,
Розгладжуєш зморшки, вкарбовані часом.
Не чути в цій хаті дитячих забав,
Не пахне недільним горіховим кексом,
Він в битву життєву давно вже програв,
Він вже переможений, скорений часом.
Мартіні, коханки, буденність між свят:
Ось все, що вдається згадати у танці,
Без пристрасті все ж шаленіє вона –
Самотність уся віддається у вальсі!
Танець скінчився, позаду – життя:
Бездумні хвилини, що сплелись в минуле!
Отак в шістдесят лиш одне каяття,
Що «рими» у серці ніколи не було!
2008
