Червонолистий бук
Вкусивши шмат землі святої
Плював, оскаженілий чорт:
Гріхами й жовчю, і зубами,
З яких повиростали скали
Гординею ледь вище хмар.
І дивувались перехожі
Стежкам протоптаним до них.
Хтось в захваті, хтось з остороги
Поволі пнулись до гори
Втрачаючи чимало сил.
З них реготав розкішний вершник,
Що осідлав колись граніт
Вхопивши чорта за печінку
Пославши грішний світ до дідька
Чіпляючись до хмар - шумів
Червоночубий бук могутній.
Вітрів зібравши добрий міх
Коли хотів, кидав тих дурнів
У спеку, чи у люту студінь
Лобами об міцний граніт.
І що йому оті нікчеми,
Що пнуться голіруч на верх,
І їхній біль в руках – нестерпний,
І страх – нав’язливо-пекельний,
І захват подолання меж.
Він мріє приручити птаха,
Що заблудився серед хмар,
Опершись на оба крила
Шукає, де така місцина,
Яку б домівкою назвав.
Колись зійдуться – птах і вершник.
З мережива далеких зір
Їх не дістане злісний демон.
А той, хто подолав граніт даремно –
Спочине біля їхніх ніг.
Дрогобич, 2011
