19.11.2011 20:59

-

395

6 | 6

 © Каранда Галина

Чомусь до мене йдуть лиш по розраду

з рубрики / циклу «Хто крайній по щастя?»

Чомусь до мене йдуть лиш по розраду. 

Як щось пече, і мучить, і болить… 

Своїм чуттям не вмію дати раду, 

А на чужі відгукуюся вмить. 

Я часто залишаюсь наодинці 

Із тими, проти кого цілий світ. 

Допомогти стараюсь не скоритись, 

Бо не терплю, як на однОго – всі! 

Я не мовчу, як кидають каміння, 

І не боюсь, що й в мене полетить, 

Бо знаю, що затравлять неодмінно 

Того, кого ніхто не захистить. 

Та все тече… Вже вішають медалі 

Хто вчора яду не жалів налить. 

А я ? я що, – відходжу тихо далі. 

На свято знов забули запросить… 

І знаю: прийдуть знову по розраду, 

Й не прожену, бо знову заболить… 

Й не нагадаю ту бездушну зраду. 

Боюсь чужу жилетку намочить… 

19/11/11