Сон
Омоскалена пустеля…
Земля висмоктаних руд…
Між барханами алея
Нелюдивих морд паскуд.
Знелюднілі надовкруги,
Ні лісів, ні птаства спів…
Чорна кров, іржаві плуги
Степовинням, де мак цвів.
Із криниченьки водою
(пійло для піщаних дюн)
Лан обпікся кислотою –
Виморив чужий чаклун.
Боже, Господи… Проснувся!
Сон сльозить між мокрих вій.
Та чи в кращий повернувся –
Світ утрачених надій?
