24.11.2011 15:33

-

611

10 | 10

 © Тарас Іванів († 2012)

На молитву ціпок сперся. 

Ледве чутний шелест слів 

Безнадію вкрив колючу. 

Дід, від скрути, мов присів. 

Серце тягне з дуба жердя, 

Сили тануть – ще, і ще… 

Чим призначений вир років, 

Що болями тут пливе. 

Небожитель поміж жебрів 

Палить душу гнівом дум. 

Край, краєчок – як скоринка, 

В життя крапне тугу-сум. 

Глядить віть суха в поліття, 

Вуха чують сонця блиск. 

Жив, пожив… Пройшло століття… 

В цій державі – марний зиск!