Вік
Безлиста діброва згадала – в цім місці, отут
Цвіло сімдесят два мільйони грайливих усмішок.
Від долу Донецького, в край, де несе води Прут,
Народ розквітав…Змія теж – з верхом трути надлишок.
Потрохи вливаючи пійло в кришталь джерела,
Пролізла у горло, щоб звідти накази сичати.
Пустила Вкраїну доріжкою битого скла,
Такою, щоб душу заперло, й назад не вертати.
З обличчям невинним школярки всього лиш за вік
Звернула країну любові в гниле шумовиння.
Орлом перевділась, та трута не звурдилась в сік,
У крила вросло погордливе плісняве насіння.
Ці землі родючі від кількості зломлених душ
Стекли в чорноземи кривавих полів переляком.
Мільйонів десятки казахсько-обфінений вуж
Скрутив у нестямі між своїх боліт і поляком.
Земелько-землице, Господь ще дає якийсь час,
Щоб ти, рідна нене, збудила нас всіх для звитяги.
Коли вже здається – утік на завжди правди шанс,
Спростаються всі, мертві встануть, підіймуться стяги.
