Жаль
Цілу ніч працювала паморозь.
Все боялась: – не встигну до ранку.
Кожну гілочку, кожну билинку
Обкладаючи сріблом при місяці.
Заморилася.
Заснула.
Незчулася
Як торкнулось промінчиком сонце,
І відкривши потомлені очі,
Мало що розуміючи з ночі
Прошептала в захопленні: – що це?
Кожний кущик, бур’ян і розкішна модрина
Виграє до світанку сяйвом ніжності.
І такої набуло все легкості й свіжості
У проміннях ранкового світла.
– Це все я? І зомліла на радощах.
Сонце тільки торкнулося променем,
Штрих єдиний поставило золотом,
І те срібне мереживо стекло по гілках.
Дрогобич, 2011
