Каранда Галина Я звикла – вірші пишуться самі…
Я звикла – вірші пишуться самі…
А ось сьогодні – вийшли із покори:
Хоч спати не дають вони мені,
Та всі слова десь поховались в нори.
Покреслено розхристані рядки,
Початків недомовлених з десяток.
Не хочуть римуватися думки,
Ривками визираючи з-під латок.
Немає білих ниток… Наживлю
Поки як-небудь, купи щоб тримались,
Їх нотками досадного жалю…
Вони ж не вперше вже оце прорвались.
11-12.02.2013
13.02.2013 14:04 |
Правдиво. І рецептик готовий, а то забудеться, коли не наживити. |
13.02.2013 12:31 Деркач Олександр => © |
 Гарно! ...а я ніяк не звикну))) завжди якесь дивне таке відчуття що це не я і не моє))) |
12.02.2013 19:23 Оля Стасюк |
 Красиве римування - білими нитками... А чому саме білими? Бо зима? |
12.02.2013 18:05 Тетяна Чорновіл => © |
 Гарно! Інколи майже самі, а інколи і важко даються. Але і ті, й інші для нас - рідні! |
12.02.2013 15:49 Тетяна Белімова => © |
 процеси творчості... ми всі переживаємо щось подібне... |
12.02.2013 15:48 Марієчка Коваль |
 хм... |
12.02.2013 10:02 Коруняк Жанна Борисовна |
 Хочеться перечитати ще і ще.Гарно. |