Єдиній коханій
з рубрики / циклу «Моє життя - мій скарб»
Життя хробацьке без слабкої статі.
А з ними, особливо навесні,
Окрилені коханнячком, літати
Ми можем наяву і уві сні.
Із досвіду юнацького ще знаю:
Природа нам нав`язує своє.
Наснажує, а розум відбирає;
Приймає спокій, а любов дає.
Годинника вважав я за непотріб.
Години йшли, а хто їх рахував?
Тому, було, стрімким галопом, вкотре,
Тролейбус свій нічний наздоганяв.
Інтелігент миршавенький і кволий
З-за рогу, у наївній простоті
Підставив ногу і летів я долу,
Як не літав ніколи у житті.
Нехай би то на тенісному корті.
Ні! На бруківку, як вареник впав.
Улюблені штани пішли на шорти,
Та хоч кісток собі не поламав.
Літав і уві сні, хоча недовго.
Кохану так тривожив мій кураж.
Прокинувсь від удару об підлогу.
На цьому й припинився пілотаж.
Комусь дружина швидко набридає:
Наївся супу, хочеться борщу.
Мене лиш ти всі роки окриляєш.
Всміхнись мені, я хутко прилечу.
Донецьк, 6 березня 2008 року
