На воскреслому дитяті квітки,
На останнім паростку з землі
Вирваному, щоб уже не жити,
Розмістили хази королі.
Сонця світять їм в чотири боки,
Моляться притворно… Майорить
Їдь думок, що вклалася за щоки…
Тлустий зад аж випердком кричить.
Серед пірамід завжди порожніх,
Між земель пустельних їх небес,
Не зросте добро і сміх сьогодні…
Там лиш смерть безлика.., й чорт воскрес!
