Дилема
Місто овіяне духом політики:
Знову полаємось – станемо в чергу.
Повідтираючи плями від критики,
(Скаржся, не скаржся) вони будуть верхи.
Бачили, чули вже, знаємо, знаємо…
Це, наче гра, без кінцівки і правил.
Наче залежні із долею граємо,
Тільки хтось сенс цього дійства прогавив.
Може ми звикли? Чи й досі надіємось?
Тільки занадто аж смішно – до болю.
Ми, наче вдячні їм, скорено хилимось –
То й стоїмо безпорадні і голі.
Прізвище, галочка, урна – розходьтеся!
Справа звичайна і вельми знайома.
В нашій країні три роки так водиться:
Після завершення ставиться кома.
“Жінка”, “шахтар”, “помаранчевий староста”:
Кого ж обрати? – важлива дилема…
Хтось би вже взяв й повисмикував паростки
Цих бур’янів… Так не можна? Так треба!
м.Дніпродзержинськ, Вересень, 2007 р.
