Неозора
Розгортається, наче нестримне,
Жовте полум’я ясного сонця.
І згасає так само неспинно,
І мені його світла не досить.
В нездоланній безодні ночами
Розпускаються квітами зорі.
Й осягнути їх велич очами,
Наче пил відшукати у морі.
Вітру літнього руки прозорі
Не впіймать і не втримать в долонях.
Він співає із листям надворі,
Доторкнешся – лиш тиша задзвонить.
Моря синього серце могутнє
Не спинити ніколи, не вбити.
Сила хвиль його вже незабутня,
Тим, хто прагнув їх рух зупинити.
Наче крихти ми в всесвіту цьому,
Незначна його частка прозора,
Та чому ж душа рветься до нього, –
Бо вона, як і світ, неозора!
м.Дніпродзержинськ, Жовтень, 2006 р.
