Моє щастя
Доманіцькому С.О.
В своїм нещасті я зустріла щастя.
І моє щастя, милий, це є ти.
Тоді я й не здогадувалась, власне,
Що зможу знову почуття нести.
Нести у серці і дощу радіти –
І не тому, що всі не бачать сліз,
З етюдником під брамою сидіти,
Аби створити ще один ескіз.
А він пройшов… Ми все ж чужими стали,
У мене не лишилось почуття,
І не здригнулось серце від печалі,
Що не його тепер, а все ж – твоя.
П’ять місяців дорожчі за два роки,
Десять відсотків з п’ятисот віршів.
Твої мені рідніші стали кроки,
І байдуже, що у розлуці більше днів.
м.Кам’янець-Подільський, 7.09.2009
