Опалий стогін листя, чи сніжинок
Хвилин рахує часу жаль бездонь.
Не учепитися за слід, як без зупинок
Злітають вітру пасма сиві осторонь.
Сновида біла світ знов розбудила,
На встид, на славу, чи іще в якусь мару.
Присутність, варта тут, як диму тінь кадила,
Ввіпхає душу у вселень морську нору.
Обвали літ привели дні самоти.
О, Боже, плем’я нице не вартує Твоїх сліз.
Від чорта лиш заходять друзі-свати
У гості – на порепаний узвіз…