До музи
з рубрики / циклу «Трикутник пера, аркуша і музи»
У мріях сонечко ясниться,
Співає небо веселково,
Немов бабусина криниця.
І в серці розцвітає знову
Таке п’янке, чарівне слово,
Таке жагуче і жадане,
Рясніше од фортепіано,
Болючіше за давні рани...
О музо, подружко кохана!
Тобою повниться весь світ,
Ти зустрічаєш сонце рано
І проводжаєш до воріт.
Тобою ясниться планета,
Тобі складають сотні слів...
А бідний, зоряний поетик
Тобі куплет дешевий сплів.
Життя у лаврах будеш мати,
Іди до слави, до буття –
Пиши... Ох, що ж це наказати?
Про нас пиши і про життя.
- Мені не треба вінця слави
Від вас; й писати ні про що.
Ви в віршах – вічні й величаві,
А я не пишу про НІЩО.
Якби ви знали душу-пісню
Поета рідного мого...
Він в бідності – багатий, різний,
Та не пізнаєте його.
Якби всім вам віршів чарівних
Він показав свій обеліск,
То мене, музу вічну, вільну,
Негайно вбив би слави блиск.
