Біля спокою річки
з рубрики / циклу «Це моя Батьківщина!»
Поржавіла шабля вже козацька,
Та й лежить давно уже в степу.
Не зросте трава сама зненацька:
Не від сліз росте - а від дощу.
Очеретом тихим, доля заблукала,
Сонною водою Тікича внизу.
Тут жила десь слава, і вона зростала
і козацький чобіт тут збивав росу.
Ще росте червона, вдалині калина;
Тут десь розквітала воля в цім лугу.
Там де вітер свище, там і пісня лине -
То кобзар знаходив чарівну струну.
І верба старенька в річку заглядає
Вище, неї пташка кличе все весну.
Що навколо осінь - їй не заважає
Бо шукає ягід, мрію все рясну...
Хоч козацька шабля - там лежить у лузі,
та трава посохла в душах від дощу.
І літає пташка, та чомусь у тузі
бо летить у вирій, в сторону чужу.
Катеринопіль/Б.Ц., листопад, 2011
