04.01.2012 01:30

-

262

4 | 4

 © Каранда Галина

з рубрики / циклу «Хто крайній по щастя?»

Ваші Образи плачуть, мов скрипка… 

Ваші вірші – безмежно сумні. 

Як на вітрі роз’ятрена квітка, 

Що одна потерпа в ковилі… 

У полоні рядків нещасливих 

Моя пам’ять карбує слова: 

Світ випалило дірами надії, 

Але вона, сердешна, ще жива! 

********************** 

А Ваші вигорілі крони, 

Де тужать гнізда вороння, 

Несуть в собі всесвітню втому, 

Вселенську тугу…І знання 

Чогось, що нам не осягнути, 

Про те, де ще ми не були… 

Та не спішіть рубати пута, 

Питати в Господа – КОЛИ? 

Все є, як є. як бути має. 

І нам – нічого не змінить… 

Ми на Землі шукаєм Раю. 

Медову М’ять 

на душу звомплену 

полить. 

31.12.11