Катедральна площа
І біль стоїть, і плачуть скроні міста –
Аж потемніли стіни з вітряних сторін.
Колюче слово скаче, хоч могло тут плисти,
Лишати між підмурків свій повітряний уклін.
Вточити ще нудьги – на що зима ще здатна?
Туманом гострим, мжичкою під одяг зазира.
Там, може, в чімсь і була територія приватна,
Тепер краплина похоті все тіло роздіва…
Будиночки, облизані, у день на день очима,
Зіржавленими скрипами трамвайчик проплива.
Хтось тихо, ніби, дихає на паперті вітчима,
Що доглядає місто це – століттями, без сна!