Самотня площа
з рубрики / циклу «Про любов...»
Вітер розносив листя опале,
Поволі накрапував дощ.
Під парасолею двоє стояли,
в полоні осінньої площі.
Мовчали…
і тишу ніхто не порушив,
Раптом забракло снаги.
«Ти б лишень знала» - тривожить душу,
«Ой, як би ж знав... знав би ти!»
Погляд у погляд, зіниця в зіницю-
Більше ніж тисячі слів.
Ну ж бо, хто перший?
Така дрібниця.
Вона так чекала…
і він.
...Вітер розносить листя опале,
Поволі накрапує дощ.
Він не сказав…
і вона не сказала,
Зимно, самотній площі…
