У кволих кроках стежки у нікуди,
Чи так повинні – видно мусять люди
Своє ярмо (бо роджений) тягти,
Життя Бог дав, і треба волокти.
Пустеля мертва – рухаються тіні,
У мертвій зграї хата на чужині.
Цвинтарні птахи щикають біду
У цім навіженім, здичавілім саду.
Чи здатись мертвим, вже у землю лізти,
Чи, тупо, множитись, когось до плоту втисти?
А може волею дихнути між полями…
Яка тут воля – скрізь багнюка із гноями.