Спраглий океан
Життя, якщо і є, то лиш тоді
Коли у морі твоїм тоне мій човен,
Коли стук серця завмира в святій воді
По тому вибуху, що був із плазми вен.
Уста гарячі, спраглі утопились
В цілунках змучених, у пестощах хмільних.
Глибини всі, здалось, сьогодні покорились,
А ми все далі у коханні, ми у них.
Шалена ніжність, пристрасть буревіїв,
Тебе обпився – молоко і алкоголь.
І крапля крові в крові від повії –
Жагуче полум’я твоє з’їсть будь кого.
Втиснувся ранок у прозорий запах кави.
Коли ще втопимся в глибокій кручині
Кохання павітру безмежної заграви,
Що сушить в попіл океани в нашім сніі?!
