Тримай, головоньку, тримай,
Хоч скам’яніли думок хмари,
Світом подзвіння йде почвари –
Не край свій дім – не нарікай!
Тримай в пожухлій сивині
Гідний поваги стовбур міту,
А доленьку свою пристріту
В поніччі бав хуртовині.
Крижані слези, що в скорботі
Розтяли серце гамірне,
Зігріє сонце – зазирне
Під фальші одяг – в кров, до плоті!