Ти бурями обпився зір земних
з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»
Ти бурями обпився зір земних.
З любов’ю у ненависть літ спливало
Твоє розміняне життя на жменю лих –
Ти жив коханням, і було все – мало, мало!
І сталось: дивами струмки – всі потічки
У одночасі, ніби змовились, поплили
В зворотню сторону від фізики, у дні,
Де маревом в верхів’ях гір застили.
Ти сам не свій, а хто? Хто ти такий?
Зорі не чують твій захриплий, томний шепіт.
Уже й не шепіт, і не томний, а хрипкий
Душі над тілом спонтанічний регіт.
