07.02.2012 23:31

-

681

10 | 11

 © Тарас Іванів († 2012)

Річище, ріка – з’їдаєш долі 

Сердець, що сліпли вірністю землі. 

Бушуєш пристрастями у глухій крамолі, 

А юнь щезає, мов в азартній грі. 

Віночки блискають цвинтарним зарубіжжям, 

Кам’яні погляди поміж забутих стел. 

Хто вижив, дупи гладить підборіддям 

Чужим грошовим витокам джерел. 

Поставили дітей на пружні крила… – 

Не там, напевно, і не в ті віка. 

Тут ще з пів тисячі сльозами буде мила 

Років витоками заюшена ріка.