Річище, ріка – з’їдаєш долі
Сердець, що сліпли вірністю землі.
Бушуєш пристрастями у глухій крамолі,
А юнь щезає, мов в азартній грі.
Віночки блискають цвинтарним зарубіжжям,
Кам’яні погляди поміж забутих стел.
Хто вижив, дупи гладить підборіддям
Чужим грошовим витокам джерел.
Поставили дітей на пружні крила… –
Не там, напевно, і не в ті віка.
Тут ще з пів тисячі сльозами буде мила
Років витоками заюшена ріка.