Десять секунд
Він писав так вірші, щой богам робилося страшно,
Бо таке читається лиш з аспірином чи коньяком.
Слова розкидались вміло і неуважно,
Відкриваючи тих, хто приходив за першим дзвінком.
Жінки оголені, п`яні, п`янкі залишалися тінями
Але в домі його не була не одна.
Він беріг свій простір й монологи з минулими поколіннями
Вмикав джаз, егоїзм і якогось бойовика.
Його міста рипіли то трамваями, то оркестрами.
Всюди давали руку і ще по сто.
Його дороги ішли між трави із гучними бурлесками,
А людей поділяв на "друг" й "ти мені ніхто".
Та одного вечора, коли очі вже були затьмарені
Чи то випитим, чи то славою брудних рим,
У богемі розмови, калянним туманом заправлені,
Увірвалася та, що вважала його пустим.
Він хотів її так, як хижак потребує зобичі,
Як вже вдруге зустрів, то зірвало і клапани й дах
Так о першій годині, по дому колами ходячи,
Він урешті зумів зрозуміти, хто стре його в прах.
Коротка сукня і розсипи русого шалу,
Очі кольору ночі і усмішка кутиком губ.
Так без зайвого руху беруть на безжальну поталу,
Так бувалі особи усе перевірять на зуб.
І, Як доказ любові вона захотіла ігрища,
Щоб стрибнув із найвищої скелі у море без дна.
Він для неї був іграшка, без дати народження й прізвища,
Але десять секунд - і на скелі вона одна.
Він розплющує очі, сидячи за барною стійкою.
"БОГ", - представився бармен, поплескав його по плечу.
Небо дешево пахло кокосовою настійкою.
Він п`є і питає: "Можна пізніше за все заплачу?"
09.01.2012
