Спогад, спогад…
з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»
Спогад, спогад…
Вечір, вітер…
Крик, печаль
Німі і злі.
В плямах кави – заповіти… –
Все, що твоє на Землі.
Пам’ять – може сном стелилась?
Кажуть, думаєш – живеш…
Тхне, скурвіле, похилилось,
Й як від правди – не втечеш…
Зойки, писки…
Задовбало!
Затремтів височний м’яз…
Ніжним виявився, в’ялим –
Навіть порох не зав’яз.
