12.02.2012 17:33
-
335
    
  2 | 2  
 © Субота Олександр

Прощання

з рубрики / циклу «В ритмі життя»

Останній день, він не чекав, 

Не спочивав осіннім ранком, 

А все у справах підганяв,  

Своїм задумливим світанком. 

Не наче все переплелось,  

А в голові печаль і смуток, 

Ми вже розлучимось ось-ось,  

Такий смішний для нас здобуток. 


Несамовито плине час,  

А ми з тобою на пероні, 

У цім розвіянім житті,  

Що важко давить нам на скроні. 

Ти не говориш про любов, 

А я мовчу, тамую подих, 

В обіймах погляд твій ловлю,  

Який багато так говорить. 


Хвилини котяться кудись,  

І їх не можна зупинити, 

А може з неба це було,  

А ми не в змозі зрозуміти. 

Мені сказала ти: *Прощай!*  

І все як казка пролетіло, 

Ти відлетіла знову в даль, 

І сонечко за обрій сіло. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 13.02.2012 09:56  Сашко Новік 

класно. як назавжди то справи не підгонять

 12.02.2012 20:59  Микола Чат => © 

У серці порожнечі рана -
Забрала сонечко кохана.
Тому в блакить до виднокраю,
На крилах почуттів злинаю!
Гарні образи!!!:)))

 12.02.2012 19:46  Тетяна Чорновіл => © 

З вірша зрозуміло, що на все життя! Тому то так і болюче! Хоч нічим не зарадиш! (((

 12.02.2012 19:45  Каранда Галина => © 

а що примушує розлучатись? може й не треба...

 12.02.2012 19:43  © ... => Каранда Галина 

Можливо це прощання на все життя...

 12.02.2012 18:15  Тетяна Чорновіл => © 

Мабуть, прощання завжди болюче! ((( Якісь поради зайві. Вірш щирий! :)

 12.02.2012 17:37  Каранда Галина => © 

гарний вірш. сумно.