14.05.2013 00:00
18+
159 views
    
rating 5 | 5 usr.
 © Оля Стасюк

Прощання

Прощання

І дощ колись прийде. Прийде. Не віриш?

І злива буде. Будуть сотні злив.

А ще колись ти радощі посієш,

А потім жати будеш кращу з нив.

А ще буде трава така зелена,

І сотні будуть жити голосів.

Але це все прийде, – повір, – без мене.

Бо ти мене спинити не зумів.

Бажаю тобі ніжного світанку,

Рожевих мрій, захопливих вершин….

Нехай у тебе будуть гарні ранки

І повно дивних, райдужних краплин.

Нехай буде так гарно, як ніколи.

І сад цвіте, і чистий гай бринить…

Не витримав ти, певне, тої школи,

Тому тобі лишаю ще й блакить.

Отак іду – мене вже не спинити.

Ти не сумуй – весна вже не мине!

Колись зумієш, певне, зрозуміти.

Що в світі цьому все ж нема… мене.

Публікації: Оля Стасюк

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 14.05.2013 12:38  © ... => Каранда Галина 

ОГО, які думки))))) вперше таке читаю) 

 14.05.2013 02:20  Наталія Сидорак 

Колись таки зуміє... Гарний твір. 

 13.05.2013 22:15  Каранда Галина => © 

чудово... а дощ прийде... на жнива, як завжди... щоб добити те, що таки виросло попри його відсутність, як був потрібен... у всіх значеннях того дощу... 

 13.05.2013 20:25  Ірина Лівобережна 

Неймовірно гарно! Просто чарівно! )))