21.02.2012 19:14
-
226
    
  4 | 4  
 © Ігор Рубцов

Спогади про часи невігластва

з рубрики / циклу «Християнська таматика»

Буває, дівчина кирпата 

Із невеличкого села 

Листа "щасливому солдату" 

В якусь частину відсила. 


Наївна молода "незнайка" 

Не відає, що десь вночі 

Їй писарчук складає байку 

Під регіт ротних хохмачів. 


Так само щире Боже Слово 

На сміх не знаючи беруть, 

Небесне зводять до земного, 

Низьке шанують, стережуть. 


Любови слів не хочуть знати, 

За злісні вчинки жаль не йме. 

І я "щасливим" був "солдатом" - 

Не розумів колись Тебе. 


І навіть не хотів читати 

Твоє Письмо - листа до нас, 

З дітей Твоїх посмів сміятись, 

Ганьбив Тебе тривалий час. 


Скасуй невігластва "заслуги", 

Прости незнання помилки. 

Тепер пишу Тобі, як Другу 

Листа із легкої руки. 



Донецьк, 21 червня 2007 року

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 22.02.2012 10:36  © ... => Тетяна Чорновіл 

Я й намагаюся нічого не вигадувати. Отак, як є все записую. Не хочу бути графоманом. Дякую Вам!

 22.02.2012 10:35  © ... => Тетяна Белімова 

Іноді, буває, починаю з однієї думки, а у процесі спливає несподівана паралель. Так вийшло з цим віршем, а ще з віршиком "Уроки цуценяти". Приходить рима і я починаю осмислювати: чого це вона прилетіла? Кручу, кручу - не йде. Раптом думка - треба поміняти напрямок руху. Ефект завжди несподіваний.

 22.02.2012 10:30  Деркач Олександр => © 

Цікавий і широкий погляд, якщо я правильно зрозумів то і Письмо треба з великої літери.

 22.02.2012 10:29  © ... => Субота Олександр 

Дякую, пане Олександре! З усвідомлення свого стану починається шлях до визнання себе неправим. І вибачення стає природнім висновком. Принаймні у мене людина, що вважає себе непогрішимою, викликає недовіру.

 21.02.2012 23:20  Тетяна Чорновіл => © 

Щирий вірш. То все молодість (юність). Вона така нерозуміюча, тому й жорстокою здається. Все минає з часом...

 21.02.2012 21:21  Тетяна Белімова 

Гарний паралелізм, доносить думку, робить її більш доступною.

 21.02.2012 19:56  Субота Олександр 

Гарний вірш! Правильно робите,вибачитись ніколи не пізно,та ще так щиро.