вже давно байдужо дуже
той долонний оплеск лине.
і хтось харкає в калюжу,
на уламок неба синій,
і натужно розсміється,
і стрільне в калюжу синю
тютюнового бичка.
та й пошарить біля серця
у кішені піджачка,
скаже щось і скулить плечі
й увійде у тихий вечір,
у барило, що без дна,
де потужно
тихі кроки
відзеркалює луна.
а в кінці того тунелю
казна-що:
в далі імлистій
хтось розгойдує орелю -
чистий, може, чи нечистий -
зорі там чомусь згорають
(дим накреслить завиток,
закорючки ті зривають
і накидають хусток,
щоб не дуло в шпари світу).
там розпалюють костра -
на зупинці біля скиту,
зяє де така діра,
що й нема чим затулити...
от, такі ось, бач, діла.
м. Алчевськ, 1996 р., 2011 р.
