Багряний попіл
У вікні знов тріпочеться попіл,
Припадає, багряний, до скла.
Його згодом не стане потім -
Він поглинеться снігом до тла.
Неспалима любов у серці,
Неспалима осіння печаль.
І не раз ще мені доведеться
Пальцем в вікнах топити кришталь.
Я торкаю тендітний попіл,
Легкі шати, що скинув каштан.
Ці віднесені спогади потім
Десь примкнуться на Новоплан.
Може, згублені будуть в каньйоні,
Ляжуть ковдрою попід міст.
Я печалюсь,що жовтень сьогодні.
Я печалюсь, але без сліз.
Я печалюсь, бо все минає -
І згасає нестримна краса.
Цей каштан, ніби все відчуває:
Як весела й коли сумна.
У його, десь розбитій, кроні
Заховався багряний листок.
Як порине у сни глибокі,
Осінь ближча буде на крок.
м.Кам’янець-Подільський, 1.10.2009