02.03.2012 20:46

-

379

4 | 4

 © Оля Стасюк

На останньому щаблі

з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»

Трохи поки повиставляю філософії, а потім повернеться дитячий садочок)

Я на останньому щаблі. 

За крок – життя. Але в тумані, 

Допоки зорі золоті 

Не розірвуть росинки ранні. 

Десь там, за горами – життя, 

Фата-моргана, віра, мрія. 

А ззаду – просто небуття,  

Безмовна пустка знов жевріє. 

Жарини чорної пітьми 

Обпалюють долоні й ноги. 

Я б рада йти, але куди 

В тумані заведе дорога? 

І не зірватися в пітьму, 

Не полетіти в діри світу.... 

Я заховаю метушню, 

Палких веселощів привіти. 

Десь знову, над горами – дощ, 

Який колись туман розвіє. 

А поки – коле ноги хвощ, 

Вогонь пітьми іще жевріє. 

Переді мною – твань віків, 

Трясовина, колючий згусток. 

Навколо – безліч голосів 

З ядра Землі – системи пусток. 

Лиш крок – і все, пекуча твань 

Готова душу собі взяти.  

Та поки відійде туман 

Мені нема коли чекати. 

Я поки ще не на землі, 

Не в небі і не на екрані –  

Я на останньому щаблі.  

За крок – життя. 

Але в тумані.