Дощ
Доманіцькому С.О.
Струмки на вікні відбивають
Згасле небо осіннього ранку.
У тумані шпилі виринають
Дощем змочені ще від світанку.
Я ішла по слизькій бруківці
І ступала у мокрі калюжі.
Впали шалі змочені кінці
На плече від дощу, що йшов дуже.
Гілля голим стає, зчорнілим,
Ні хмарин голубих, ні злата.
Я сумую за своїм милим,
Я сумую, та зможу чекати.
К-П, 13.10.2009