Струна
Звучить душі моєї нейлонова струна,
Відбивається від порожнечі у грудях. Луна.
Моя душа не гітара. Я не хочу на ній грати,
А твоя не концертний зал, щоб в ній звучати.
Та й ти не слухач: вдячний, фанатичний.
Ти простий спортсмен, до того ж нулячний.
Квіти, кіно, прогулянки, морозиво, романтика…
Ти хоч слова ці чув? Подаруй хоч від жуйки фантика.
Ти ж дорослий, розумний, майже мужчина
Батько твій приходив, розповідав про тебе, сина.
Гарний, розумний, сильний. Ну прям ідеал…
Він точно твій батько, бо як на мене, він тебе не знав.
Ти ж насправді: лінивий, нудний, депресивний.
Але й такий сильний, високий, красивий.
Ти став на коліно… Що за новина?
Ти змінюєшся на очах… Дивина.
Вийти за тебе заміж? Стати дружиною?
Не знаю… Я обіцяю… я подумаю.
Але не важливо: ні чи так.
Бо нам не розстатись, вже ну ніяк.
