12.03.2012 12:58
-
250 views
    
rating 5 | 6 usr.
 © Тетяна Чорновіл

Спокуса

Життя прожити – не поле перейти.
Народна мудрість

В житті при переході поля, 

В часи визнань, чи в самотину 

Спокуси шле пустунка-доля, 

Щоб вчити гідності людину. 

Убити… Вкрасти… Злість сотати… 

Від перелюбства захмеліти… 

Хоч варто ще одну згадати – 

Страшну спокусу ПОЖАЛІТИ. 

Ту, що добренька, повсякчасна, 

М’якою крадеться ходою. 

Шепнути: – Бідний він… Нещасна… 

Та вивищитись над бідою. 

В халепу раптом хтось попався? 

Підтримки ближнього шукає? 

А витріщак вже гурт зібрався, 

Ще й сльози жалості пускає. 

Бо не вони там! Їм байдуже, 

Що жалість знищує духовно! 

Цим переймаються не дуже, 

Спокусі піддались гріховно 

І каркають, подібно круку! 

Щоб стало більше ще боліти… 


Спіткнувся хтось? Подайте руку! 

Не спокушайтесь пожаліти. 

Публікації: Тетяна Чорновіл

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 12.03.2012 20:30  Деркач Олександр => Каранда Галина 

Колись я чув від дуже старого батюшки, ще з тих гулагівських лагерів, що Бог накзуючи за гординю відбирає розум 

 12.03.2012 19:49  Каранда Галина => Деркач Олександр 

Після видання «Заратустри» у Ніцше справи йдуть дедалі гірше. Поступово дає про себе знати наближення божевілля. У січні 1889 року в результаті нервового приступу в Тюрині, його було відправлено до психіатричної клініки в Єнському університеті. Його мати наглядала за ним, а після її смерті це робили його сестри. А тим часом до Ніцше приходить слава і популярність. Проте сам він цього вже не міг розуміти, бо помер. Проведена психіатрична діагностика Ніцше однозначно виявила сифілітичну інфекцію з червня 1865 року, що руйнувала його мозок, однак не спричинила майже до кінця життя затьмарення розуму. У останні місяці його життя, починаючи з березня 1890 року хвороба досягла свого піку і спричинила шизофренію та параліч[3].

чому ми вбачаєму філософію в божевіллі?

 12.03.2012 19:44  © ... => Деркач Олександр 

Я чула, що той з вусиками його любив! а "Падаючого підштовхни" і справді було б у масть! :))))))))) 

 12.03.2012 19:28  Деркач Олександр => © 

Падаючого підштовхни...Нітше, його один австрієць з маленькими вусиками любив 

 12.03.2012 19:21  © ... => Деркач Олександр 

Не знаю, що там у Нітше стосовно цього, вибачте. То все з набутого досвіду. :)) Дякую! 

 12.03.2012 19:10  Деркач Олександр => © 

Мудро...я думав в кінці буде повний Нітше 

 12.03.2012 14:44  © ... => Каранда Галина 

Це так здається, поки не отримаєте гладіння по голівці звисока! 

 12.03.2012 14:43  © ... => Олександр Новіков 

Дякую, Саша! :)) 

 12.03.2012 14:18  Каранда Галина => © 

а мені іноді хочеться, щоб хтось просто пожалів і погладив по голові. жалість іноді принижує, згодна, але тільки тоді, коли вона нещира й надокучлива, по принципу: "добре, що це не зі мною трапилося" 

 12.03.2012 14:00  Олександр Новіков 

згоден 

 12.03.2012 13:50  © ... => Тетяна Белімова 

Можна, звичайно, жаліти не показуючи цього перед "об"єктом жалості". Бо жалість ради жалості надзвичайно принизлива (повідомляю тим, кому пощастило не перенести це на своїй шкурі)

 12.03.2012 13:21  Тетяна Белімова 

Даю руку! Але й пожаліти чомусь теж хочеться!