Потрісканого сонця задзеркалля
Свідомість манить у полон спокус.
На тілі мрій, у хмарах заблукалих,
Змія гріха залишила укус.
Нектар п’янкий розсипався по небу,
Пролився вітер на долоні снів.
Померлих міражів чорніють ребра,
А спів Сирен туманом занімів.
Думки дощу сплітаються у чари,
Лягаючи на музику оман.
Сумління п’яне сумнівами марить,
Читаючи буття нудний роман.
Крилата тиша забринить у римах,
Свободою із серця проросте,
Притулок подарує пілігриму…
Та скільки ще в душі таких пустель?
