Напророчила ночі
Меланхолія
Що вона буде рання,
Не остання...
Ні, не остання...
Ніч й себе обманула,
Про кохання забула,
Про сріблясте, чарівне кохання...
Напророчила ночі,
Що будуть чисті очі,
Що будуть темні очі
В зізнанні...
А вона прилетіла,
Серце в вічність розбила,
І з докором в сумління - з зітханням...
Напророчила ночі,
Обманула серденько -
Не прийшов...
Не прилинули очі...
Тільки трави зелені,
Що тягнулись до мене,
Аж тяжіли в своїм непороччі....
Напророчила ночі,
Вбилась в крила-сльозини,
Стала пташкою,
В небо полину...
Де від ночі подітись?
Бо ж вона - не остання,
І запізна,
Не рання,
Не рання....
