Осінь хай не поспішає...
А серпень вже про осінь нам шепоче,
Куштує ранок роси золоті…
Бджола меди дозбирує охоче, –
І так цікаво все в оцім житті.
Збігає літо, серпень на порозі,
Він вальс-бостон на струнах своїх гра…
Й лелека своїй парі у тривозі
Бентежно скаже: «В вирій вже пора…»
Так швидко дні минають. А одначе
Примхлива осінь прийде з-за села…
Сльозами мальв у сутінках заплаче,
І приживеться. Тут як і була…
Зітхає пижма, хиляться жоржини,
Від сонця в лузі сохне сон-трава.
І пізній котик диво-конюшини
З останніх сил очиці відкрива…
Боїться літо з сонечком розлуки,
Тремтить сльоза у ранку на щоці.
Зітхає день, натомлений від муки,
Й ховає промінь сонячний в руці…
Осінні кроки чути за плечима,
Кінця доходять літні місяці,
Печальний погляд жовтими очима –
Й посохнуть в полі смолка й чебреці.
Спинити б час. Та де узяти сили?
Хай осінь ще до нас не поверта!
Іі ми не чекали, й не просили, –
Нам не набридли весни і літа…
Ще хай в душі розгойдуються квіти,
Хай серпень в душу струшує меди…
Так хочеться весніти і радіти,
Як співом птахів вруняться сади…
Нехай ще літні сіються тумани
Біля високих берегів ріки.
Хай знову й знову пишуться романи,
Й комусь кує зозуля на роки…
А осінь ще набридне й надокучить
Дощами, смутком, бризком кольорів…
Когось жорстоко візьме і розлучить,
Хто в полум»ї кохання не згорів…
І хай на потім осінь залишає
Чиїсь печалі, погляди, вуста…
Нехай вона до нас не поспішає,
Хоча вона й строкато-золота…
м. Ромни, 21.03.12
