26.03.2012 15:57
446 views
Rating 5 | 17 users
 © Юрій Янюк

Бачення

Зійшлися дві частинки, і так близько, 

Що охопив їх полум’ям вогонь. 

І огортали руки спрагле тіло 

Й лилося сонця світло із долонь. 


Тремтить душа, спалахує, мов зірка, 

Струна натягнута німіє і щемить. 

А серце застигає монолітно і лиш зрідка 

Відлунням здалеку народжується нова мить. 


Ще крок, ще хвилька, – і єдині, 

Не треба полум’я і нащо той вогонь. 

Але холоне думка, гіркне, як в полині, 

І вітер попіл здмухує з долонь. 


Обвуглились, зачерствіли, зніміли 

І вкрились кригою кришталю крадькома. 

Від відстані і ріки обміліли 

То був вогонь, а що тепер – Зима!? 


Нехай спалахує, ти ж грійся і бери тепло, 

Купайся в діамантах світлограю. 

Дбай про своє, але твори добро! 

Єдине... навпіл... і вогонь... благаю! 

  • Увага! Не забудьте ...





Київ 2:38 24.10.2005 р.



Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 25.04.2012 11:08  Деркач Олександр 

Цікаве, емоційне бачення бажань 

 26.03.2012 17:24  Оля Стасюк 

Пропалило........ ))))))

 26.03.2012 17:12  © ... 

Ксеніє, дякую.
Ваш "розбір" вірша навіть мені відкриває такі речі, на які я і не звертав уваги ;) 

 26.03.2012 16:28  © ... 

а це, власне, і те бачення з лабіринтами думок ;) 

Публікації: Юрій Янюк

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше