Бачення
Зійшлися дві частинки, і так близько,
Що охопив їх полум’ям вогонь.
І огортали руки спрагле тіло
Й лилося сонця світло із долонь.
Тремтить душа, спалахує, мов зірка,
Струна натягнута німіє і щемить.
А серце застигає монолітно і лиш зрідка
Відлунням здалеку народжується нова мить.
Ще крок, ще хвилька, – і єдині,
Не треба полум’я і нащо той вогонь.
Але холоне думка, гіркне, як в полині,
І вітер попіл здмухує з долонь.
Обвуглились, зачерствіли, зніміли
І вкрились кригою кришталю крадькома.
Від відстані і ріки обміліли
То був вогонь, а що тепер – Зима!?
Нехай спалахує, ти ж грійся і бери тепло,
Купайся в діамантах світлограю.
Дбай про своє, але твори добро!
Єдине... навпіл... і вогонь... благаю!
Київ, 2:38 24.10.2005 р.
