Мрія
Все. Починаю з чистого листа,
Вже вкотре сам собі кажу я досить, –
Та доля невблаганна, істина проста
І грім з-за хмар всі мрії мої косить.
Хто право дав, кому топтати можна?!
Ти не творив – тобі і не збагнуть,
Що мрія болем виплекана кожна
І я лиш знаю зміст її і суть!
Не можу пояснити, а чи мушу?
Хіба ти так у світі хочеш жить?!
Щоби таємну, рідну свою душу
На суд якимсь терезам доручить.
Кому потрібне їхнє правосуддя?
Прокляття тим, що за юрбою йдуть!
І, молячись на гіпсове погруддя,
Плюндрують мрію, в душу глибоко плюють.
Зриваю зорі, кидаю в болото
І греблі рву, руйнуючи сюжети.
Не хочу бачити і сонця позолоту
Твої б лиш потускнілі силуети.
Мозаїку із смальт я покладу
І фрески розмалюю кольорові,
І храм душі до ладу доведу –
Нехай рояться мрії веселкові.
Гієнам не дано судити здобич
І гробакам мертвець – то кращий дар.
А мрії мої всі стоять пліч-о-пліч
І не страшний ніякий їм удар!
А якщо хочеш – спробуй, дійсно
Гніздо осине так розтормошить,
Щоб на землі й на небі стало тісно
Тому, хто заважає мріям жить.
Київ, 03:15 07.03.2005 р.
.gif "{#}")
.gif "{#}")
